Зоряна колиска дитячих літ

Згадки про творчість сивого письменника

Не дивуйтесь, що саме так я назвала цей нарис. Згадую своє дитинство, і спливають нові й нові асоціації. Та першими постають вірші діда Юри для мене, або Василенка Юрія Михайловича, дніпропетровського письменника та поета, для широких мас.

Короткий екскурс в життя…

Ще за дитячих років Юрія наша родина переїхала з Донецька до Приорільського краю, пізніше поет у книжці «»Коло» писав, що «…Казначеївка стала моєю колискою і вихователькою. Тут я усвідомив своє існування, тут побачив і закарбував у пам’яті німецьких солдатів, що стояли в селі, і які, на диво, не спалили жодної хати, не стратили жодного мешканця. Ввійшли в село вночі без бою, вночі, через два роки, і втекли без бою».

Десь на початку п’ятдесятих років Юрій Михайлович відчув невідоме бажання писати, розповідати.

 В середині шістдесятих він до друку приніс рукопис – час вже було мати свою книжку поезій. Прийшов до видавництва «Промінь». Бровастий, вайлуватий дядечко, як і багато подібних вартових видавництв, подивився на нього пильно і з якоюсь недовірою. Сяк-так переглянувши вірші, промимрив:

-          В тебе, хлопче,  вірші як альбомна лірика. Де твій патріотичний пафос? Де «чуття ЕДИНОЙ РОДИНЫ»? Де любов і відданість мудрій Комуністичній партії? Вірші – одногранні, теми – дріб’язкові. Видавати не будемо!

Проковтнувши образу, Юрій грюкнув дверима. І надовго. Писав, друкувався в періодиці, але мрія видати свою книгу довго пролежала в шухлядці, зачиненій на три замки. Як письменник говорив, він збагнув, що його вірші були не на ту тематику, писались не в тому напрямку, який намічала Система.

…Згадую своє дитинство…

Батьки знаходили найкращі діснеєвські мультфільми, щоб розважити мене, а бабуся на  ніч читала книги Андерсена, братів Грімм. Пам’ятаю, як через декілька років у мене з’явилося бажання перегорнути знову сторінки цих казок, і я відкрила шухляду зі старими книгами. Та рука потягнулася до збірок Юрія. Просидівши години півтори над тими книгами, я і плакала і сміялась. Адже в цих поетичних рядках історія моєї родини: про бабусю Алісу, син якої загинув на війні в Афганістані, про прабабцю Параску, в якої на руках вмер її чоловік, про трьох братів – Анатолія (мій рідний дідусь), Юрія та Михайла, які в неповні 5-10 років залишилися безбатченками:

     … Безбатченкам несолодко в житті!     Й сьогодні нас в усьому обділили…     Цю землю я вже проклясти хотів,     Так десь на ній є батькова могила!                                                                    (Так пише поет)

Ряд тем збірок не завершується родинною тематикою. Громадянська лірика також займає місце в поезії Юрія. Дуже критично він ставиться до колишньої радянської влади:

      Це ті, що знов людей і досі  

         Вести беруться до мети…

            Самі ж  - в осяянім Форосі

            Роздуті гріють животи…

 

Та пройшли роки, мені вже не вісім, а дід Юра такий собі пенсіонер, який увечері читає газети, а перед сном мріє ще поколисати внуків. Друкуватися перестав, хоча папка з рукописами невпинно збільшується… Людям мало цікаві долі інших. Сучасному читачу потрібна сенсація, яскравість… А Юрій Михайловчи – звичайний поет із Богом забутої Казначеївки, який пише про батька й матір, сестру та онуків…

Кирилюк Анастасія

Фото: титульна сторінка збірки "Полинове щастя" та з особистого архіву поета.