Американська комедійна драма «Wag the dog» - це етапна картина в кар’єрі режисера Баррі Левінсона.
Сміливо можна вважати, що ця кінострічка стала однією із найкращих в жанрі політичної сатири. Головною родзинкою є дует Роберта де Ніро таДастіна Хоффмана.
Президентські вибори. Передвиборча кампанія президента може зазнати краху. Довіра американців сягає критично низьких меж. Керівник держави звинувачується в сексуальних домаганнях. Хитрий політик знаходить спосіб не нашкодити своїй кар’єрі: радник президента Конрад Брін (Роберт Де Ніро) вирішує інсценувати війну. Він звертається за допомогою до кінопродюсера Стенлі Мотсса (Дастін Хоффман). Для того, щоб американці забули про секс-скандал, у них є лише 11 днів.
Варто детальніше зупинитися на акторах, які виконували ці ролі.Роберт Де Ніро таДастін Хоффманпогодилися грати в кінострічці без авансу в перерві між зйомками в трилері «Сфера» того ж Левінсона. Особливо слід звернути увагу на роль Вінніфред Еймс , яку зіграла Енн Хеч. З першого погляду наївна, а далі – розважлива Вінніфред являється мало не ключовим образом в стрічці.Саме вона розбавляла своєю невимушеністю чоловічу компанію у фільмі.
Важлива, хоча й невелика роль дісталася К. Данст. Її образ спантеличеної дівчинки схиляє глядача до емоцій.
Війна в Албанії – найкращий для президента маневр вирівняти його репутацію. Досить швидко вигадується загроза терористичної групи. Мотссу пояснюють, яке враження від цих подій повинно скластися у звичайного американця. Перестрілка в глухому селі маленької країни нікого не зворушить через телеекрани чи шпальти газет. А от картина маленької дівчинки у розпачливому, безвихідному становищі, яка тікає від посланців війни на руках з маленьким кошеням, здатна відвернути увагу від секс-походеньок президента. Тому нічого кращого як змонтувати таке відео Мотсс та Брін не знаходять. Сцена з вибиранням кольору кошеня при монтажу та нахабнуватим наполяганням підписати договір з переляканою актрисою виглядає цинічно та викликає змішані емоції. Проте творці задоволені роботою. Але далі більше: інсценується захоплення в полон американського диверсанта.
Цинічно і зухвало виглядають театральні «похорони солдатів Албанської війни».
«Хвіст виляє собакою» - влучна назва. Глибока думка про принципи політики та залаштункової гри, хоча зараз ці поняття крокують пліч-о-пліч.
Від фільму створюється неоднозначне враження. Трішки затягнутий та похмурий сюжет розбавляють комедійні елементи.
Хто керує нашими думками? І чи може хвіст махати собакою? Це обдаровані психологи, які здатні запевнити нас, що 2+2=5, а чорне – це біле. І люди вірять. Жадібно дивляться в телеекрани та «ковтають» кожну новину. Біда в тому, що більшість із нас вірять в те, що пролунало з блакитних екранів.
Переглянувши фільм, в думках спливає паралель між американськими та радянськими політичними іграми. Та, враховуючи останні події, й сучасними українськими.
Отже доходимо висновку, що той хвіст, який виляє собакою, це жменька політиків та компанія їх PR-менеджерів, які створюють образ конкретного діяча, якому покірно вірять люди. Ось так і виходить, що «слуги народу» керують та крутять як хочуть ним самим.
Музичний супровід кінострічки на початку фільму вражає, далі розчиняється і стає гарним додатком.
Однозначно можна сказати, що Баррі Левінсон зробив вклад не на прибуток чи розвагу,а на якість, змусивши глядача мислити.
Комментариев нет:
Отправить комментарий